1.руханка
2.Історія розвитку гімнастики в Україні
Бурхливе ХХ сторіччя по праву називають сторіччям гімнастики. Цей вид спорту користується феноменальним успіхом, відкриваються нові гімнастичні школи, збільшується кількість турнірів, з кожним роком ускладнюється програма змагань, з’являються нові елементи.
На початку 50-х років ХХ-го сторіччя на спортивний Олімп зійшли спортсмени Радянського Союзу. У 1952 році в Хельсінкі, на XV Олімпіаді відбувся блискучий дебют збірної СРСР. Радянські спортсмени вперше брали участь у таких змаганнях і справили надзвичайне враження на світову спільноту. Чоловіча і жіноча збірні СРСР стали першими у командних змаганнях, а абсолютними Олімпійськими Чемпіонами стали Віктор Чукарін та Марія Гороховська – до речі, вихованці української школи спортивної гімнастики.
Віктор Чукарін |
Марія Гороховська |
Протягом 40 років радянська спортивна гімнастика впевнено домінувала на міжнародній арені. Видатних успіхів досягали чоловіки-гімнасти, а жіноча збірна не знала рівних ні на Олімпійських форумах, ні на чемпіонатах світу та Європи.
Як приклад – унікальне досягнення легендарної спортсменки Лариси Латиніної: 18 разів вона сходила на Олімпійський п’єдестал, із яких дев’ять разів – на найвищу його сходинку.
Лариса Латиніна
Славетну епоху гімнастики СРСР гідно завершила об’єднана збірна країн колишнього Радянського Союзу на XXV Олімпійських іграх у Барселоні. Чоловіча і жіноча збірні стали олімпійським чемпіонами у командній першості. Абсолютно кращими у багатоборстві стали Віталій Щербо (Білорусь) і українка Тетяна Гуцу. Блискучий тріумф українських гімнастів в Барселоні закріпили золотими нагородами в командній першості наші земляки у складі чоловічої збірної: Ігор Коробчинський, Рустам Шаріпов і Григорій Мілютін. Але в історії світової гімнастики українські атлети відзначилися не лише перемогами в Барселоні 1992-го року.
Відлік української гімнастики почався 146 років тому, коли в Одесі, у 1861 році, було засновано Перший гімнастичний гурток. А у 1901 році, в Києві було відкрито гімнастичне товариство, найчисельніше в Україні. Загалом, за півтора сторіччя існування в Україні спортивної гімнастики представники України неодноразово ставали на п’єдестал пошани найпрестижніших світових змагань.
Першу славу українському гімнастичному товариству приніс у 1909 році Богуміл Гонзатке, який виграв Всеросійський чемпіонат з гімнастики. Перед початком Першої Світової війни в Україні діяло 10 сокольських гімнастичних осередків, які наслідували європейські традиції проведення масових гімнастичних свят. Щороку такі заходи проводилися у Харкові, Житомирі, Полтаві, Одесі, Чернігові.
Перший міжнародний досвід українські атлети здобули у 1910 році на турнірі в Болгарії. Наступні 4 роки наші спортсмени захищали честь української гімнастики в Югославії та Чеській республіці. Ці вдалі виступи посприяли проведенню в Києві першої Всеросійської Олімпіади 1913 року. Завдяки зусиллям ентузіастів у цих змаганнях взяли участь 58 гімнастів.
Наступний етап розвитку української гімнастики почався після Жовтневої революції 1917 року. Буремні часи наклали свій відбиток на нові завдання. Спорт потрапляє у фокус інтересів військової підготовки Червоної армії. У 1922 році відбулася подія, яка значно підсилила розвиток гімнастики – у жовтні 22-го з успіхом було проведено Всеукраїнські змагання з гімнастики. А у 1934 році збірна України перемогла на Перших Всесоюзних змаганнях у Москві. З такими яскравими результатами до складу збірної СРСР на 3-тю Міжнародну спортивну олімпіаду 1937 року до Бельгії було відряджено одразу чотири українських гімнасти – М.Д.Дмитрієв, А.Г.Зайцева, О.А. Бокова, Т.А.Демиденко.
А до числа кращих гімнастів Радянського Союзу входили А. Ібадулаєв, Г. Гончарова, Л. Яриза, О. Стрілецька. Важливий внесок до розробки правил і методик проведення змагань зробили і українські тренери та судді: М. Олександрович, І. Бражник, А. Ігнатьєв, П. Каляденко, А. Песчинський, А. Саєвич і Є. Факторов, яким у 1939 році Всесоюзний спорткомітет присвоїв звання суддів Всесоюзної категорії.
Першим «українським» чемпіоном СРСР став Аджатула Ібадулаєв, коли у 1939 році виграв абсолютну першість Радянського Союзу. До речі, Ібадулаєв – багаторазовий чемпіон СРСР. Він був першим атлетом, який винайшов свою систему тренувань – двічі на день шість разів на тиждень. Крім того він створив свій особливий стиль вправ на поперечині і кільцях.
Друга Світова війна змусила спортивний світ забути про змагання. Але по закінченні війни спорт знову відродився у нових ідеях щодо систем і методик тренувального процесу. Ряд нових пропозицій внесли спеціалісти кафедри гімнастики Київського державного інституту фізичної культури. Тому не дивно, що українські гімнасти домінували на Всесоюзній арені. Крім Ібадулаєва, чемпіонами СРСР були М.Дмітрієв, Н.Бочарова, О.Бокова, Т.Демиденко, В.Чукарін, М.Гороховська, Б.Шахлін, Ю.Тітов, Л.Латиніна, П.Астахова, А.Ващина, Г.Коновалова. Найбільших успіхів на теренах Радянського Союзу досягли – Борис Шахлін (19 золотих), Віктор Чукарін (17), А.Абадулаєв і Лариса Латиніна (по 12), П. Астахова (10), Ю. Тітов і І. Бердієв (по 7), Н. Бочарова (4).
Борис Шахлін є незаперечним рекордсменом за кількістю золотих нагород, здобутих на чемпіонатах Радянського Союзу.
Тетяна Гуцу |
У світових змаганнях українські атлети назавжди закарбували свої імена на славетних сторінках спортивних досягнень. Як вже було зазначено, Олімпіада-92 в Барселоні принесла золоті нагороди в командній першості жіночій збірній колишнього СРСР, у складі якої були представниці України – Тетяна Гуцу і Тетяна Лисенко. Тетяна Гуцу стала кращою в особистій першості серед 94 спортсменок з 24 країн. Тетяна Лисенко здобула срібло у вправах на брусах і бронзу у вільних вправах.
Григорій Місютін |
Не було рівних нашим спортсменам у командній першості в Барселоні і серед чоловіків. З 12-ти чоловічих команд збірна СНД, у складі якої були Ігор Коробчинський, Рустам Шаріпов і Григорій Місютін здобула золоті нагороди із загальною кількістю 585,45 бали. А з 98-ми атлетів у багатоборстві наш Григорій Мілютін здобув срібну медаль. При чому, від переможця білоруса Віталія Щербо, його відділяли лише 0,1 бала. Цікава ситуація склалася у змаганнях на брусах. Одразу три спортсмени, серед яких був наш Ігор Коробчинський, набрали однакову кількість балів – 9.8 і всі троє стали бронзовими призерами Олімпіади.
Через чотири роки в Атланті вже Незалежну Україну тріумфально представила Ліля Подкопаєва – вихованка донецької школи спортивної гімнастики. В особистій першості 17-річна спортсменка на 0,15 обійшла румунку Джину Горян і стала першою українською абсолютною чемпіонкою світу! І хоча жіноча збірна України у складі Лілії Подкопаєвої, Оксани Книжник, Ганни Миргородської, Олени Шапарної, Любові Шеремет, Ольги Тесленко і Світлани Залєпукіної стала 5-ю в командній першості, все одно, це була вагома заявка українських гімнасток на свої позиції в цьому виді спорту.
Чоловіча збірна в Атланті змогла пробитися до трійки лідерів і здобути команді бронзові нагороди, які стали першими медалями Незалежної України на Олімпійських іграх. Призерами Атланти-96 стали Юрій Єрмаков, Олег Косяк, Ігор Коробчинський, Георгій Місютін, Олександр Світличний, Володимир Шаменко і Рустам Шаріпов.
А в Олімпійському Сіднеї-2000 українська збірна стала вже срібним призером завдяки командним зусиллям Олександра Береша, Валерія Гончарова, Руслана Мезенцева, Олександра Світличного і Романа Зозулі.
Загалом, починаючи з 1952 року, коли збірна СРСР дебютувала на Олімпіаді в Хельсінкі, і у складі збірної були представники України, термін олімпійського часу для українських атлетів нараховує 55 років! За цей період Україна подарувала світові 18 олімпійських чемпіонів зі спортивної гімнастики! Видатні українські тренери, імена яких назавжди увійшли до скарбниці національної гордості: кращий тренер України Олександр Семенович Мишаков, 9-тиразова Олімпійська чемпіонка і тренер жіночої збірної Лариса Латиніна, людина, з ім’ям якої пов’язані перемоги української гімнастики з часів Незалежності – тренер збірної України періоду 1993-2000 років Олег Васильович Остапенко. Сподіваємось, що послідовниками цих славетних тренерів будуть вписані нові яскраві сторінки до літопису світової спортивної гімнастики.
3.
Безсонова Ганна Володимирівна[ред. | ред. код]
| Ганна Безсонова Ганна Володимирівна Безсонова | |||||
|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Ганна Безсонова на показових виступах у Кореї (2011) | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Національність | українка | ||||
| Громадянство |  Україна | ||||
| Місце проживання | Київ, Україна | ||||
| Народження | 29 липня 1984 (36 років) Київ, УРСР | ||||
| Зріст | 174см | ||||
| Вага | 49кг | ||||
| Батько | Безсонов Володимир Васильович | ||||
| Мати | Viktoria Bessonovad | ||||
| Веб-сторінка | Офіційний сайт | ||||
| Спорт | |||||
| Країна | Україна | ||||
| Вид спорту | художня гімнастика | ||||
| Дисципліна | особиста першість | ||||
| Клуб | Школа Дерюгіних | ||||
| Команда | збірна України | ||||
| Тренери | Ірина Дерюгіна, Альбіна Дерюгіна | ||||
| Завершення виступів | 2009 | ||||
| Участь і здобутки | |||||
| Світові змагання | Абсолютна чемпіонка світу 2007 | ||||
| Олімпійські ігри | дворазова бронзова призерка Олімпійських ігор | ||||
 Безсонова Ганна Володимирівна у Вікісховищі | |||||
| |||||
| Спортивні нагороди | |||
| Представник України | |||
|---|---|---|---|
| Олімпійські ігри | |||
| Бронза | Афіни (Греція) 2004 | Індивідуальна першість | |
| Олімпійські ігри | |||
| Бронза | Пекін (КНР) 2008 | Індивідуальна першість | |
Ганна Володимирівна Безсонова (*29 липня 1984, Київ) — українська гімнастка, абсолютна чемпіонка світу з художньої гімнастики 2007 року, дворазова бронзова призерка Олімпійських ігор 2004 і 2008 років[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Ганна Безсонова народилася 29 липня 1984 року у Києві, у сім'ї спортсменів. Батько Володимир Безсонов — футболіст, виступав за київське «Динамо», мати Вікторія Безсонова — чемпіонка світу в групових вправах з художньої гімнастики. Старший брат — Олександр, майстер спорту з тенісу, бізнесмен та особистий менеджер Ганни.
Мати спочатку віддала Ганну в хореографічний клас, але вже у п'ять років Ганна була впевнена, що стане гімнасткою. Спочатку займалася гімнастикою під керівництвом матері. Згодом займалася під керівництвом Ірини Дерюгіної (Школа художньої гімнастики Альбіни та Ірини Дерюгіних).
Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]
Ганна Безсонова брала участь у змаганнях протягом десяти років — з 1999 до 2009. Символічно, що і перший, і останній для Ганни чемпіонати світу пройшли в Японії (Осака, 1999 та Міе, 2009).
Починаючи з 2002 року 18-річна Ганна — лідер збірної України. Протягом десятирічної спортивної кар'єри Ганна Безсонова впевнено трималась серед лідерів світової художньої гімнастики.
У 2003 році Безсонова стала дворазовою чемпіонкою світу — з обручем (вона виконувала вправу під музику з балету «Лебедине озеро», ця вправа стала однією з її найкращих) та з булавами. На цих змаганнях Ганна була близька до титулу абсолютної чемпіонки світу, проте помилка у вправі з м'ячем поставила її на друге місце.
Окрім того, у 2003 році Безсонова стала триразовою чемпіонкою Європи — у вправах з обручем, булавами та стрічкою.
У 2004 році Безсонова стала бронзовим призером Олімпійських ігор в Афінах.
У 2005 році Безсонова виграла одразу 6 срібних нагород на чемпіонаті світу в Баку (багатоборство, скакалка, м'яч, булави, стрічка, командна першість).
21 вересня 2007 року Ганна Безсонова стала абсолютною чемпіонкою світу. Найвдалішим став її виступ у вправі з обручем під музику з фільму Аврора, після якого глядачі аплодували стоячи та скандували її прізвище.
У 2008 році Ганна Безсонова стала бронзовим призером Олімпіади в Пекіні. 2009 рік став останнім у кар'єрі 25-річної Ганни. Безсонова виступила на чемпіонаті світу в Міе, де виборола три бронзові (обруч, м'яч, багатоборство) та одну срібну (стрічка) медалі.
У послужному списку Безсонової багато титулів — вона абсолютна чемпіонка світу, дворазова чемпіонка світу в окремих видах (обруч, булави), володарка золотих нагород на етапах Кубку світу, триразова чемпіонка Європи (обруч, булави, стрічка), двічі бронзовий призер Олімпійських ігор, а також багаторазова срібна призерка чемпіонатів Європи і світу.
У 2010 році відбувся Кубок Дерюгіної, де Ганна Безсонова офіційно пішла зі спорту. Ганна виступила перед глядачами з прощальним показовим виступом на пісню Лари Фабіан «Je suis malade», цей виступ зворушив до сліз багатьох вболівальників.
Після завершення кар'єри професійної гімнастки залишилася працювати на тренерській роботі в Школі Дерюгіних.
Ганна Безсонова запам'яталась глядачам елегантністю, грацією, виразністю та експресивністю своїх виступів, вболівальники дали їй прізвисько The Queen of Elegance (Королева Елегантності).
Найвідоміші вправи[ред. | ред. код]
- на музику з балету Лебедине озеро, обруч, 2003–2004[2];
- на музику з к/ф «Матриця», булави, 2003–2004[3];
- на іспанську мелодію, стрічка, 2003–2004[4];
- на музику з к/ф «Pearl Harbour», м'яч, 2005[5];
- на музику з к/ф «Аврора», обруч, 2007–2008[6];
- на музику «Болеро (Равель)», стрічка, 2007[7];
- на музику з к/ф «Гладіатор», булави, 2007–2008[8];
- на українську народну музику, стрічка, 2008[9];
- на музику «O, Fortuna» (Carmina Burana), стрічка, 2009[10];
- показовий виступ на пісню Лари Фабіан «Je suis malade», 2010,[11]
Спортивні досягнення[ред. | ред. код]
Ганна Безсонова — 4-разова Чемпіонка світу, володарка Кубків світу в 3 вправах, 3-разова чемпіонка Європи.
1999 — Чемпіонат світу, Осака 10-е місце — групове багатоборство; 3-е місце — командний залік.
2000 — Фінал Кубку світу, Глазго 5-е місце — м'яч, обруч, стрічка; 7-е місце — скакалка.
2000 — Чемпіонат Європи, Сарагоса 4-е місце — стрічка.
2001 — Чемпіонат світу, Мадрид 2-е місце — м'яч, обруч; 4-е місце — булави; 3-е місце — індивідуальне багатоборство, 3-е місце — скакалка.
2002 — Чемпіонат світу, Новий Орлеан 6-е місце — групове багатоборство.
2002 — Фінал Кубку світу, Штутгарт 2-е місце — м'яч; 1-е місце — булави, обруч, скакалка.
2002 — Чемпіонат Європи, Гренада 4-е місце — м'яч, обруч; 3-е місце — булави, індивідуальне багатоборство; 2-е місце — скакалка.
2003 — Чемпіонат світу, Будапешт 2-е місце — м'яч, стрічка, індивідуальне багатоборство, командний залік; 1-е місце — булави, обруч.
2003 — Чемпіонат Європи, Ріса 2-е місце — м'яч; 1-е місце — булави, обруч, стрічка.
2004 — Олімпійські ігри, Афіни 3-е місце — індивідуальне багатоборство.
2004 — Чемпіонат Європи, Київ 2-е місце — індивідуальне багатоборство.
2005 — Всесвітні ігри 2-е місце — м'яч; 4-е місце — булави; 3-е місце — стрічка; 1-е місце — скакалка.
2005 — Чемпіонат світу, Баку 2-е місце — м'яч, булави, індивідуальне багатоборство, стрічка, скакалка, командний залік.
2005 — Чемпіонат Європи, Москва 2-е місце — м'яч, стрічка, командний залік; 3-е місце — булави, скакалка.
2006 — Чемпіонат Європи, Москва 3-е місце — індивідуальне багатоборство.
2006 — Фінал Кубку світу, Міе 3-е місце — скакалка, стрічка, м'яч.
2007 — Чемпіонат світу, Патрас 1-е місце — індивідуальне багатоборство.
2008 — Олімпійські ігри, Пекін 3-е місце — індивідуальне багатоборство.
- Переможниця Всеукраїнської церемонії «Герої спортивного року-2007» у номінації «Найкраща спортсменка року».
Інша професійна та громадська діяльність[ред. | ред. код]
Після завершення кар'єри у великому спорті одним із напрямків діяльності Ганни Безсонової стало телебачення. Під час проведення Євро-2012 вона спробувала себе як телеведуча. Була спеціальним кореспондентом телеканалу «Футбол».[12]
Ще у 2009 р. Ганна Безсонова брала участь у телепроекті «Танцюю для тебе-3», ставши його переможницею (у парі з Олександром Лещенком).
Деякий час була шеф-редактором журналу «Pink».
Ганна Безсонова також відома як активна популяризаторка спорту та здорового способу життя серед молоді. Брала участь у численних благодійних проектах.
Державні нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «За заслуги» III ст. (4 вересня 2007) — за вагомий особистий внесок у розвиток і популяризацію фізичної культури і спорту в Україні, досягнення високих спортивних результатів, високу професійну майстерність[13]
- Орден княгині Ольги I ст. (4 вересня 2008) — за досягнення високих спортивних результатів на XXIX літніх Олімпійських іграх в Пекіні (Китайська Народна Республіка), виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України[14]
- Орден княгині Ольги II ст. (18 вересня 2004) — за досягнення значних спортивних результатів на XXVIII літніх Олімпійських іграх в Афінах, піднесення міжнародного авторитету України[15]
- Орден княгині Ольги III ст. (26 грудня 2003) — за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, досягнення високих спортивних результатів на ХХІІ Всесвітній літній універсіаді у м. Дегу (Республіка Корея)[16]
Визнання[ред. | ред. код]
- Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2007).
Комментариев нет:
Отправить комментарий